Це древнє, мов саме буття, місце, де кожне дерево шепоче таємниці забутих епох, а коріння дубів тримає в собі силу стародавніх клятв.
Сягаючи під самі небеса, віковічні дерева стоять, мов вартові часу. Повітря тут густе від пахощів хвої, вологи та магії. Кажуть, що Мудрі Ліси з’явились тоді, коли перша зірка впала з неба, і з її пилу виросли перші святі гаї.
Серед лісу спокійно блукають єдинороги, мовчазні друїди збирають росу зі срібних папоротей, а вітриноси — духи повітря — співають пісень тим, хто вміє слухати серцем.
Але не кожен гідний пройти крізь цю землю. Ліс відчуває душу мандрівника. Той, хто прийшов із жадібністю — заблукає навіки. А той, хто шукає мудрості, знайде відповіді в шелесті листя й тріскотінні гілок.
У самісінькому серці Мудрих Лісів стоїть Велике Дерево — Арх’ельдра, мати всіх лісів. Його крона ховається за хмарами, а кора вкрита древніми рунами, що світяться вночі мов зорі. Кажуть, його насіння впало з руки самої Богині Землі, коли вона творила світ. Навколо Арх’ельдри — Священне Коло Каменів, яке з'являється лише під час рідкісного Часу Двох Місяців. У ці ночі друїди влаштовують обряди, а духи предків сходять у світ смертних, щоб дати пораду чи застерегти. Є й темні стежки. Глибоко в тіні, де світло не торкається моху, мешкають Лісові Примари — істоти, створені з образи й зла. Вони ненавидять все живе, бо колись були людьми, що зрадили Ліс. Їхні очі світяться зеленим полум’ям, а голоси — мов вітер, що шепоче про загибель. Легенди кажуть: якщо знайдеш Сльозу Арх’ельдри — кришталеву краплю, що падає раз на століття з її листя — то отримаєш знання, здатне змінити долю цілого світу. Але тільки той, хто не шукає сили для себе, зможе її побачити. Це ліс, де історії не вигадуються — вони живуть.
У західній частині лісу, де дерева ростуть тісніше й звуки світу стихають, лежить Озерце Відлунь. Його вода — гладь, мов дзеркало, і кожне слово, сказане поруч, повертається назад... але змінене. Старі друїди вірять, що це місце зберігає голоси померлих, і якщо довго мовчати — можна почути своє майбутнє. Недалеко від озера, під навислим корінням велетенського ясена, ховається Святилище Листопаду — забуте місце сили, де колись навчались юні ельфійські маги. Тепер там живе одна-єдина постать — стара ельфійка на ім’я Ліа Мірен, хранителька знань. Вона сліпа, але бачить більше, ніж очі смертного. Говорять, вона може розпізнати справжню душу крізь брехню та чари. А ще є Порослий Шлях — давня стежка, яку видно тільки в світлі місяця. Її проклали перші духи лісу, йдучи на війну проти темряви. Тепер нею ходять лише ті, хто шукає відповіді або хоче пройти випробування. Бо кожному, хто ступає на неї, доведеться зустріти свою найглибшу істину. Кажуть, у найдальших гущавинах росте Дерево Першого Світла — воно цвіте лише раз на сто років, і його квітка здатна зцілити будь-яке серце, навіть те, що розбите війною. Мудрі Ліси — це не просто дика природа. Це випробування. Це прихисток. Це жива воля світу, яка шепоче, веде й береже... або нищить тих, хто забуває, що природа — не служниця, а мати.