Місто Гоблінів,знане між подорожніми як Ґрак’Нар, ховається у тріснутій ущелині, де сонце лиш крає край дахів своїм блідим світлом. Це місто — крик зневаженого заліза, гнилої магії й безкінечної торгівлі, де дзвін монет чути гучніше, ніж молитви.
Збудоване на кістках старих шахт, Місто Гоблінів росте вниз, а не вгору — лабіринти дерев’яних балок, хитких підвісних містків і багатоповерхових халуп плетуться по скелях, мов павутиння. Гобліни тут — не дикуни, як про них кажуть селяни. Вони хитрі, підступні, майстри інженерії, алхімії і брехні. Торгують усім: від зачарованих ножів до викрадених снів.
У центрі міста — Ринок Скреготу, де кожен може знайти те, чого не мав би бачити. Тут пліч-о-пліч стоять лавки з вогненним порохом, зіллям, яке викликає бурю в серці, і клітки з химерними істотами, зловленими у Пітьмі.
Міським правителем є Ґарзук Гнилоокий, старий гоблін з металевим хребтом і оком, що світиться синім — ніхто не знає, як і чому. Він керує залізною лапою і не дозволяє місту впасти в хаос, хоч сам і живе з нього.
У темних нижніх рівнях, де навіть щури бояться ступати, існують Тіньові Гільдії — банди гоблінів, що ведуть війну за вплив. Зброя — шепіт, ніж і отруєна монета.
Та попри весь бруд і зловоння, Ґрак’Нар — це серце ремесла і таємниць. Багато хто ризикує життям, щоб сюди потрапити... і ще менше вибирається назад.
Під самим Ринком Скреготу, крізь діряві люки й вузькі сходи, починається Гнилий Ярус — місце, де не горять звичайні ліхтарі. Тут світло дають лише гриби, що світяться кров’яним сяйвом, і очі істот, що давно забули, що таке сонце. Саме тут гоблінські алхіміки варять зілля, які змушують мертвих говорити, і створюють машини, що працюють на душах комах.
У Гнилому Ярусі розташована Таверна "Кислий Ковток" — дірка в скелі, де наливають бурдюк, що може випалити шлунок троллю. Стіни таверни прикрашені кістками нещасних шукачів пригод, а барменом є трьохголовий гоблін, що говорить сам із собою... і завжди виграє в кості.
Кажуть, десь глибше внизу є Таємний Архів, де гобліни ховають викрадені сувої, чорні книги й карти загублених міст. Доступ туди має лише еліта — алхімні лорди, розкрадачі гробниць і сам Ґарзук. Там зберігається Гримуар Полум’яного Вітру, книга, що колись спалила ціле королівство.
Міським правителем є Ґарзук Гнилоокий, старий гоблін з металевим хребтом і оком, що світиться синім — ніхто не знає, як і чому. Він керує залізною лапою і не дозволяє місту впасти в хаос, хоч сам і живе з нього.
Під самим серцем міста, нижче Гнилого Ярусу, лежить Механочрево — велетенська підземна кузня, де жар вогнищ не гасне ні на мить. Тут гоблінські інженери кують бойові механізми, що ревуть, як дракони, й здатні рознести кам’яні стіни. Все тут — шестерні, іскри, пар і крики майстрів, що постійно сваряться, але творять справжні шедеври зі скраденого заліза та викопаних артефактів. У самому центрі Ґрак’Нара стоїть Башта Зубів — зловісна споруда з уламків кісток, металу та скла. Це резиденція Ґарзука Гнилоокого, правителя міста. Всередині башти — зали з тронів, зібраних з уламків тролячих черепів, та стіни, обтягнуті шкірою з карт стародавніх королівств. Тут ухвалюються угоди, вирішуються долі... і зникають непотрібні свідки. Ґрак’Нар не живе сам по собі. Його шпигуни повзають під кожним королівством, і навіть лицарі, що сидять у золотих залах, часто купують зілля чи зброю, ковану в цьому гнилому місті. Гобліни все бачать, все продають, усе пам’ятають. Кажуть, що Ґарзук планує вийти на поверхню. У самому дні Механочрева кують щось величезне — Залізного Ідола, бойового голема заввишки з вежу, якого оживить серце вкраденого елементаля. Це буде не просто зброя — це буде символ. Початок нової епохи... гоблінської епохи. Місто гоблінів — це вулик. Це машина. Це маяк для всіх, кого світ відкинув. І вони не забудуть цього світу.