Зловісна Долина — місце, про яке навіть у шинках шепочуть неохоче, а мандрівники обминають десятими шляхами. Вона лежить поміж мертвих пагорбів, де дерева стоять сухими, мов вартові старих проклять, а повітря тхне старим попелом і вогкою землею. Колись це була квітуча земля. Та після падіння Чорного Місяця, коли небеса розірвались, а тінь накрила світ, долину скувала темна магія. Відтоді вона живе своїм, чужим для світу, життям. Тут не співають птахи, не росте трава, а сонце заходить швидше, ніж слід було б. У самому серці долини стоїть Башта Безіменного — руїна, що лишилась від мага, котрий, за легендою, продав свою душу, аби дізнатись істину про смерть. Відтоді кожен, хто наближається до башти, чує голоси. Одні — зваблюють. Інші — проклинають. А хтось, кажуть, знаходить відповіді, за які потім платить вічністю. На краю долини — Озеро Мовчанки, вода якого чорна, як ніч без зір. У ньому не видно дна, лише іноді на поверхні з’являються обличчя. Ті, хто ступив у воду, більше не повертаються — або повертаються, але мовчать до самої смерті.
Глибше, за Баштою Безіменного, лежить Рів Хрестів — стародавнє кладовище воїнів, які колись намагались очистити долину. Тепер замість могил — лиш дерев’яні хрести, де час від часу коливаються самі мотузки… хоча вітру немає. На ніч тут залишають дари: зуби, чорні свічки, уламки мечів — бо той, хто не вшанує мертвих, приєднається до них до світанку. У східній частині долини ховається Тріщина Плоті — глибока розколина в землі, з якої сочиться червоне світло й туман, що шепоче імена. Деякі маги вірять, що це портал до Прірви, або рана самої реальності. Сюди приходять культи, що шукають силу... й лишаються навічно зміненими. Також є лабіринт Мовчазного Каменя, вирізьблений у скелях. Його стіни вкриті текстами на мертвих мовах. Той, хто читає їх уголос, втрачає голос — назавжди. Але в центрі лабіринту стоїть П'єдестал Забутого Імені, і якщо покласти на нього власну тінь (через стародавній ритуал), можна побачити майбутнє… або свою смерть.
На її південному краю, де туман найгустіший, стоїть Заломлена Брама — колись урочистий вхід до храму забутої богині, тепер — кам’яна паща, заросла мохом і обпечена блискавками. Кажуть, що всередині ще зберігається її око — артефакт, що бачить душі наскрізь. Але вартовий брами — не людина й не демон. Він зітканий із самих стогонів, що нависають над долиною вночі. У самому серці ночі, коли долина стискається в тишу, над пагорбами підіймається Чорний Вершник — безголовий, безмовний, він з'являється лише тоді, коли хтось наближається до істини про походження прокляття. Його меч не ріже плоть — він стирає пам’ять. Після зустрічі з ним люди забувають, хто вони є, і блукають долиною, поки не стануть її частиною. Є й Дитячий Хор, місце, де ростуть чорні дерева з кістяним листям. Вітер, проходячи крізь них, творить звук, схожий на дитячий спів. Але в цьому співі — розпач. Бо дерева, кажуть, виросли на могилах, де колись хоронили принесених у жертву. Їхні голоси досі лунають — просять визволення… або нових душ. Зловісна Долина — не просто локація. Це шрам світу. Це місце, де зло не кричить — воно шепоче. І кожен, хто його почує, вже ніколи не буде собою.