Озеро Бажань — місце, що не знайдеш на жодній мапі, але кожен мандрівник хоч раз чув про нього від когось… хто говорив пошепки, з блиском в очах і страхом у голосі. Сховане серед скель і туманів, озеро виглядає як звичайна гладь води. Але варто подивитись у нього вночі — й побачиш себе не таким, який ти є, а таким, яким найбільше хочеш бути. Молодшим. Сильнішим. Без ран, без жалю. Озеро не відображає реальність — воно показує бажання. На його берегах росте лише один вид рослини — срібна трава забуття, яка шепоче сни. Той, хто засне поруч з нею, прокидається з іншими спогадами… або без них зовсім. Кажуть, в центрі озера лежить Острів Випробування — його не видно з берега, але якщо встати на воду з чистим наміром і відмовитись від жадоби, можна ступити по гладі, немов по каменю. На острові стоїть дзеркало без образу. Подивитись у нього — означає зустріти своє справжнє бажання лицем до лиця. Не всі витримують. Дехто зникає. Дехто… повертається, але вже з порожніми очима.
У найдавніших піснях менестрелів згадується, що озеро колись було сльозою богині Серіяри, яка втратила своє серце. Його води — не просто волога, а рідина, сплетена з туги й надії. Саме тому кожне бажання, загадане тут, вкорінюється глибоко в долю того, хто його зичить. Але є правило, про яке знають лиш обрані: бажання здійснюється тільки в обмін на інше. І часто озеро саме обирає, що візьме — це може бути голос, обличчя коханої людини у пам’яті, відчуття смаку, або навіть здатність відчувати радість. Мудреці кажуть: "Озеро завжди бере щось, чого ти не готовий втратити." Колись, за легендою, один король на ім’я Арген Велос просив у озера безсмертя. Він отримав його — але забув усе, ким був. Тепер він бродить лісами біля озера, безіменний, вічний, самотній, не знаючи, чому йде... і куди. Під поверхнею озера, уночі, можна побачити Танок Тіней — мов постаті, що кружляють у воді, кожна з яких колись була смертною душею. Вони — ті, хто загадав бажання, не розуміючи ціни. Озеро не вбиває. Воно прив’язує. Назавжди. На його березі стоїть Камінь Обіцянки, вкритий древніми написами. Якщо написати на ньому ім’я й кинути краплю крові в воду, озеро почує тебе… Але тільки раз. Другого шансу не буде.
Кажуть, що в найглибшій частині озера спить Хранитель Угод — істота з тілом змія і обличчям, що відображає того, хто на нього дивиться. Він прокидається лише тоді, коли хтось намагається загадати бажання, не принісши жертви. В такому разі вода озера темніє, і з дна підіймається Хранитель… не карати — нагадати: "Все має ціну." Поблизу озера є Тропа Мовчання — вузька стежка між чорними вербами, яка веде до його берегів. Хто проходить нею, втрачає здатність говорити до світанку. Це своєрідний захист озера — щоб мандрівник подумав, а не прохав. Є старі записи про Дзеркальних Вартових — двох привидів у срібних латах, які час від часу з’являються над водою, тримаючи щити з полірованого обсидіану. Якщо ти збрешеш при бажанні — вони з’являться й заберуть тебе до себе, у "вічне відображення", як кажуть старі легенди. Але є й ті, кому озеро дало благо. Один сліпий цілитель загадав "бачити серце кожного" — і отримав дар бачити істину людей, але назавжди втратив сон. Інша — дівчина, яка просила кохання, — знайшла того, хто її полюбив, але забула, як звати себе. Озеро Бажань — це не магія. Це випробування. Твоїм власним серцем.